Среда, 26.01.2022, 20:44
Персональный сайт Буний Степана
 
Меню сайта

Категории раздела
Мои статьи [672]
Немного истории [10]
Фігури закарпатської шахівниці.Каміл Найпавер.
Шахматные задачи . [44]
Тактика

Наш опрос
Самый перспективный юниор:
Всего ответов: 41

Статистика

Форма входа

Главная » Статьи » Мои статьи

ПІДКОРЮВАЧІ ШАХОВОЇ ГОВЕРЛИ

ПІДКОРЮВАЧІ ШАХОВОЇ ГОВЕРЛИ

Ну і наробив шурхоту коронавірус у спортивному світі. Життя, яке ще зовсім недавно вирувало, раптом завмерло і напружилося. Спустошилися футбольні стадіони, гімнастичні зали,  басейни, тенісні корти тощо. Потерпають від пандемії і шахісти. Оскільки жодних турнірів не проводиться і усі любителі коней і ферзів сидять вдома, виникла нагода здійснити невеликий екскурс у шахове минуле закарпатської шахівниці.

Про чемпіонські титули мріють тисячі, а здобувають їх  одиниці. Адже сходження на найвищу спортивну вершину – це не раптовий збіг обставин, а результат кропіткої і виснажливої праці. Тож чемпіонів варто знати і поважати.

Ця публікація – своєрідний погляд на закарпатських обласних чемпіонів, так би мовити, з різних ракурсів. Минають роки, старі чемпіони забуваються, і було б непогано(певно, й цікаво) згадати деякі сторінки історії закарпатської шахівниці.

Найбільше чемпіонських титулів зібрав ужгородець Степан Стерчо, в активі якого шість перемог. Цей абсолютний рекорд не перевершений і сьогодні. По чотири рази виборювали першість ЛюдвигВізінгер іРоберт Оросз Мукачева, тячівець Олег Рутковський, а  такожЛюдвигЧабіна і  Юрій Довжик з Ужгорода.  Тричі обласну спортивну вершину підкорювалиужгородці  Володимир Рижонков і Аркадій Воровиич,  мукачівці Ростислав Лук’янчук,  Олександр Федів іВасиль Гуйван.

Щодо вікової статистики, то наймолодшим чемпіоном став найкращий наш шахіст за усі часи, майбутній міжнародний гросмейстер та олімпійський чемпіон Захар Єфименко. Коли у 1999 році Захар вперше виграв «область», йому було лише 13 років.  Вже наступного року талановитий хлопчина поїхав у м. Краматорськ на Донеччину і поступив у знамениту шахову школу Пономарьова, де за нетривалий час став одним з провідних гросмейстерів України.

А от найстаршим володарем титулу є Володимир Рижонков з обласного центру, який у 2017-мупідкорив шахову Говерлу у 68 (!) років. Як тут не захопитись мудрістю давньої гри, яка дозволяє демонструвати спортивний клас у такому поважному віці!

Найбільш «серійним» чемпіоном є військовий лікар з Виноградова Андрій Гуляр, який три роки поспіль (з 1946 по 1948) вигравав обласний турнір. По дві серійні перемоги   здобули ЛюдвигВізінгер (1962-1963), Олег Рутковський (1964-1965), Леонід Столяров (1967-1968), ЛюдвигЧабіна (1970-1971), Степан Стерчо (1974-1975 та 1979-1980), Віктор Токарчик (1981-1982) та Юрій Довжик (1987-1988).

Тепер трохи географії. До початку 70-х років чемпіонами ставали представники різних регіонів, в тому числі і периферійних. Зокрема, титулом володіли Андрій Гуляр  та Чорногорський з Виноградова, Василь Деяк з Іршави, тячівці ОлегРутковський та Євген Жданов, берегівці  Федір Панфілій та Каміл Найпавер. Але з 1973 року обласний трон «окупували» виключно ужгородці і мукачівці. Єдиний виняток – 2007 рік, коли перемогу святкував виноградівець Володимир Кобаль.

Починаючи з 1946 року, обласні першості проводилися щороку. Лише у 1956-му змагання не відбулися через тривожні революційні події в сусідній Угорщині.

Щодо кваліфікаційного рівня. Троє закарпатських чемпіонів в майбутньому стали гросмейстерами. Це Захар Єфименко, Володимир Охотник та Василь Шикула. Ще чотирьом підкорилася норма міжнародного майстра – Юрій Довжик, Олег Борічев, Віктор Бунда та Владислав Тіба. А двоє – Олександр Федів та Роберт Орос -- стали майстрами ФІДЕ.

Не позбавлений цікавості і аналіз регламенту змагань. У радянські часи система розіграшу була доволі громіздка. Спочатку у трьох зонах  (Ужгород, Мукачево, Рахів(Хуст,Тячів) проходили півфінали, які делегували своїх переможців у фінал, де змагалися 16 гравців. Фінал тривав більше півмісяця. Підприємства,де працювали провідні шахісти, скеровували їх на змагання та ще й повністю зберігали заробітну плату. Шахові партії у ті далекі часи тривали пять годин. Потім робилася перерва, учасники відкладали партію,записували позицію на бланку і заклеювали в конверт. А наступного  дня після кропіткого нічного аналізу поєдинок догравався. Можна лише собі уявити, якими виснажливими почували себе провідні шахісти після таких марафонських навантажень. На місяць-два зникало будь-яке бажання взагалі сідати за шахівницю.

За часів незалежної України формат фінального турніру змінився. Півфінали пішли у небуття, а фінал став проводитися у  вихідні дні за участі всіх бажаючих без обмежень. Рекордним за масовістю з таких турнірів став фінал 2009 року, в якому на старт вийшли 60 гравців.

В цьому сенсі варто відзначити, що формат фіналу ніколи не був застиглою догмою. Керівники шахового руху завжди шукали найоптимальнішу формулу проведення змагання. Ця тема навіть широко обговорювалася у форумі на сайті Мукачівського шахового клубу. В окремі роки проводився один масовий фінал за участі усіх бажаючих. В інші роки грався коловий турнір  десяти кращих гравців. Були й фінали з певними обмеженнями для низькокваліфікованихшахістів. Усі варіанти мали певні достоїнства і недоліки, тож ця тема є актуальною і сьогодні.

І на завершення огляду два дотепні епізоди з історії обласних чемпіонатів.  Перший мав місце у 1969 році. Переміг тоді ужгородецьАнтон Озимок. Після завершення турніру до новоспеченого чемпіона  підійшов його головний конкурент, любитель гострого слівця ЛюдвигЧабіна. Він чемно привітав переможця, а на завершення сказав: «Антоне, я тебе вітаю з подвійним святом!». «Чому з подвійним?»-- здивувався Озимок. «Бо ти сьогодні став чемпіоном області вперше і востаннє!?» Дивно, але пророцтво збулося на сто відсотків; більше обласна шахова вершина не підкорялася Озимку ніколи.

Друга історія трапилася в 2015 році.  Міжнародний майстер Віктор Бунда кілька років поспіль вважався ледь не головним фаворитом обласних турнірів. Але для здобуття почесного титулу ужгородцю постійно  не вистачало якогось очка або навіть пів-очка. Розчулений Віктор перед початком фіналу 2015-го сказав друзям: «Усе! Якщо не виграю  цього року чемпіонат – кидаю шахи!». Мабуть, шахова богиня Каїсса почула цей «крик душі», не схотіла втрачати одного зі своїх відданих шанувальників і таки допомогла йому нарешті здобути довгоочікуваний титул кращого шахіста Закарпаття.

Серед чемпіонської когорти особливою пошани заслуговують ті провідні шахісти, які не обмежилися спортивними здобутками, а й зробили вагомий внесок у справу популяризації давньої гри на Закарпатті. Це такі справжні ентузіасти шахів, як Степан Ткаченко, Василь Деяк, Георгій Уваров, Каміл Найпавер, МіклошЛоккер, Володимир Охотник, Аркадій Ворович, Олександр Федів,Семен Найгебавер,Володимир Кобаль та інші. Серед добрих справ цих подвижників – виховання юних шахістів, ведення шахових рубрик  та публікація актуальних статей в обласних газетах, організація шахових турнірів обласного і навіть міжнародного рангу, активна громадська робота в обласній федерації, сприяння відкриттю шахових клубів тощо. 

Взагалі чемпіонським званням протягом 73 роківволоділи 39 спортсменів. 15 з них, на превеликий жаль, у різні часи пішли з життя. Подальша доля Струпінського, Чорногорського, Столярова, Грибанова, Рутковського, Логунова та Малькова, які виїхали за межі Закарпаття, автору цих рядків невідома.Інші ж чемпіони, як кажуть,  живуть і здравствують та продовжують шахову карєру.

Усі славні імена і живих, і померлих чемпіонів назавжди вписані в історію закарпатських шахів.

 

Аркадій ВОРОВИЧ, віце-президент обласної шахової федерації

Категория: Мои статьи | Добавил: StefanBu (19.05.2020)
Просмотров: 120 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Copyright MyCorp © 2022Сайт управляется системой uCoz