ДРУГІ ШАХОВІ ПОСИДЕНЬКИ З ІВАНОМ СЕГЛЯНИКОМ

Можна позаздрити шаховим чемпіонам і фаворитам. Звичайно, їхня майстерність не паде з неба і є результатом завзяття і копіткої праці. Але за це вони обласкані медалями, кубками, грамотами, фінансовими призами, про них у хвалебних тонах повідомляють газети, радіо, телебачення. Ну а що ж інші учасники змагань, які регулярно грають у турнірах без будь-якої надії здобути бодай-якусь винагороду за свою творчість? В першу чергу це стосується представників старшого покоління, адже для молоді все-таки проглядається світло в кінці шахового тунелю. А от перспективи шахових ветеранів, зокрема простих любителів-першорозрядників, є досить туманні. Який же стимул керує цими людьми, котрі, образно кажучи, виступають підтанцівкою на балетному шоу фаворитів!

Відповідь на це запитання є дуже простою: вони просто надзвичайно люблять цю мудру гру і отримують задоволення не від нагород, а від можливості просто посидіти у вихідний день за шахівницею, поспілкуватися зі старими друзями і дістати «райську насолоду» від занурення у благодатну шахову ауру. Якщо відверто, то такі люди особисто в мене викликають не менше (якщо не більше!) поваги, аніж амбітні, гонорові і дещо зациклені на собі чемпіони.

Ймовірно, саме такої думки дотримується і відомий ужгородський шахіст-першорозрядник Іван Сегляник. Уродженець Міжгірщини в молоді роки жив і працював у Великому Березному, зі своїми колегами, кандидатами в майстри Миколою Вудмаскою та Володимиром Рижонковим часто їздив на районні та обласні змагання. На початку нульових виїхав у Чехію, де проробив більше 10 років. Працював також в Австрії та Словаччині. Навіть нелегкі трудові будні не завадили завзятому любителю давньої гри брати участь у чеських шахових турнірах. У 2012-му Іван Федорович повернувся у рідні краї та оселився в обласному центрі. Минулого року, в кінці листопада, шаховий ветеран святкував 70-річний ювілей і з нагоди свята запропонував керівникам міської федерації провести рапід-турнір, на якому виступив у двох іпостасях: і як організатор, і як спонсор. Обов’язковою умовою заходу, стало те, що кожен учасник, незалежно від результату, мав дістати грошову винагороду. Змагання отримало назву «Посиденьки з Іваном Сегляником», оскільки, окрім турніру, були проведені конкурс розв’язання шахових задач та питання вікторини.

Захід пройшов чудово, і, здавалося, на цьому можна було поставити крапку. Але нещодавно Іван Федорович знову, дещо несподівано, звернувся до мене з проханням допомогти організувати другий турнір. Оскільки ювілей вже став набуттям історії, я спитав для чого йому це треба, адже в багатіях нібито не числиться… Відповідь ветерана мене збентежила: «Так, я людина зі середніми статками. Але я і мої шахові друзі десятки років граємо в турнірах і майже ніколи нічого не вигравали. От я і хочу, щоб вони отримали приз не за високий результат, а за щиру відданість шахам!» Коментарі, як кажуть, зайві…

Другі шахові «Посиденьки з Іваном Сегляником» відбулися 27 листопада в затишному приміщенні їдальні на пл.Шандора Петефі за участі 40 гравців. Ветерани змогли потішити іменинника, адже в жорсткому протистоянні з молодими конкурентами посіли два перші місця. Перемогу з 6 очками здобув нев’янучий екс-чемпіон області 68-річний Володимир Рижонков. Половиною очка поступився йому інший представник старшого покоління Михайло Бемак, який за коефіцієнтом випередив свого молодого конкурента Олександра Подгорнова. Серед ветеранів від 60 до 70 років переміг Василь Ганзе, а серед найстарших аксакалів – мукачівець Анатолій Каменєв. Жоден учасник спортивного дійства не залишився без призу, навіть ті хто посів останні місця.

Цікавою виявилася і творча програма посиденьок. Фінансові нагороди отримали автори трьох найкрасивіших партій, а також три переможці конкурсу вікторини.

Побільше б таких яскравих свят у нашому шаховому житті. І побільше б таких щирих , скромних і відданих шахам людей, як Іван Федорович Сегляник!

Аркадій ВОРОВИЧ

Фото : https://www.facebook.com/stefan.bu.5/media_set?set=a.1346832795348168.1073741906.100000643800552&type=3