ПІОНЕРИ ШАХОВОГО РУХУ НА ЗАКАРПАТТІ

Надбання історії в сучасному житті відіграють чималу роль. Відсутність аналізу минулих подій, їхніх помилок та здобутків – хибний шлях . Це повною мірою стосується і розвитку шахів на Закарпатті. Так, сьогодні на озброєнні у молодих шахістів затишні клуби, кваліфіковані наставники, сучасний спортінвентар, потужні комп’ютери з шаховими програмами тощо. Це раніше якийсь новий хід в дебютній теорії доводилося аналізувати кілька днів, а то й місяців, а скільки при цьому траплялося «проколів» в аналізах, всього ж не передбачиш! Сьогодні цей процес значно спростився. Виставляєш позицію на моніторі, тиснеш «ОК», і залізний помічник видає тобі безліч партій та варіантів зі всесвітньої бази даних. Красота!

Зрозуміло, що так було не завжди. У довоєнні роки розвиток шахів, та й спорту взагалі, в Закарпатті, яке входило до складу Австро-Угорщини, а згодом – Чехословаччини, знаходився у первісному стані. Держава грошей на цю галузь не виділяла, усе трималося на ентузіазмі кількох активістів та небайдужості поодиноких меценатів. Як тут не згадати добрим словом любителів давньої гри, які навіть у тих складних умовах знаходили можливість організовувати шахові турніри.

Ситуація кардинально змінилася на краще після звільнення нашого краю від німецько-фашистських загарбників, у перші ж післявоєнні роки. Зараз модно гамузом критикувати усе, що було зроблено в так званий «радянський період». Об’єктивно визнаючи багато негативних явищ, особливо в галузі політики, ідеології та економіки, натомість не треба заперечувати певних здобутків у питаннях, наприклад, соціального захисту, розвитку освіти, науки, фізкультури та спорту. Іншими словами: дурного цурайся, а розумного – навчайся!

В цьому сенсі варто згадати те, що сталося рівно 70 років тому. На початку далекого післявоєнного 1946-го, відбулися знакові для розвитку закарпатського спорту події. За підтримки держави в містах і селах почали утворюватися місцеві комітети фізкультури. Керівники цих установ разом з любителями і ентузіастами різних видів спорту дали старт будівництву міцного спортивного фундаменту. Потужного імпульсу отримала і шахова гра. Немов гриби після дощу в трудових колективах, у місті та на селі, почали створюватися шахові гуртки, проводитися шахові турніри, на фінансування яких державні спортивні структури, попри нелегкі часи, виділяли чималі кошти. І шахове життя завирувало.

Шахову цілину довелося піднімати місцевій інтелігенції: лікарям, інженерам, вчителям, службовцям тощо. Вже в лютому 1946-го в Ужгороді відбувся перший шаховий зліт, на якому провідні шахісти обласного центру створили шаховий клуб імені видатного радянського гросмейстера Михайла Ботвинника. Окремого клубного приміщення тоді, на жаль, організувати не вдалося, зважаючи на складні часи, але було обрано актив клубу, прообраз сьогоднішньої шахової федерації.

Серед фундаторів шахів тих часів варто відзначити ужгородців С.Ткаченка, В.Федака, Е.Ковача, В.Яцка, Л.Гольцмана, В.Лендєла, В.Строєва, С.Петрашка, мукачівців Й.Сотмарі, М.Локкера, П.Железнова, берегівчан Т.Гержені, А.Гайдоша, А.Кевера, іршавчан М.Регу, В.Горзова, перечинця М.Гапака, тячівця В.Деяка та багатьох інших. До шахової спільноти долучилися і офіцери Радянської Армії, які залишилися служити в Закарпатті. Ось так виник такий собі сплав місцевих та приїжджих шахістів.

Не забарилися і перші серйозні змагання. В кінці року відбувся перший офіційний чемпіонат нашого краю, в якому перемога дісталася військовому лікарю з Виноградова А.Гуляру. Військові ще деякий час правили бал в шаховій ієрархії краю, але через пару років їх відсунули на другі позиції наші земляки. Найкращих успіхів досягли Степан Ткаченко з Ужгорода та мукачівець Людвиг Візінгер, які кілька разів вигравали обласні повоєнні чемпіонати.

Наступним кроком стало створення спортивних товариств: «Більшовик» (згодом «Авангард»), «Спартак»,«Колгоспник» (згодом «Колос»), «Буревісник», «Локомотив», які долучили до шахових змагань широкі верстви трударів різних професій. Популярна гра прийшла у виробничі колективи, в міста і села. В обласних ЗМІ з’явилися шахові куточки, а деякі вчителі, окрім викладання свого предмету, почали навчати своїх вихованців давній грі і в шахових гуртках. Тут варто згадати справжніх шахових ентузіастів: Аркадія Токарєва, Василя Лендєла, Йосипа Сотмарі, Михайла Гапака, Василя Деяка та інших, через щире серце яких пройшла ціла плеяда молодих талановитих спортсменів.

Ось так 70 років тому було закладено фундамент шахової будови Закарпаття. Сьогодні майже усі тодішні натхненники давньої мудрої гри, на жаль, пішли з життя, залишивши по собі здібних учнів і безліч добрих справ. Сучасним молодим шахістам, мабуть, варто пам’ятати про своїх попередників і вчителів, котрі піднімали шахову цілину і торували дорогу майбутньому шаховому поколінню.

  Аркадій ВОРОВИЧ