З ДОБРОЮ ЗГАДКОЮ ПРО РОСТИСЛАВА ЛУК’ЯНЧУКА

14 червня ц.р. один з найтитулованіших закарпатських шахістів, триразовий чемпіон області Ростислав Лук’янчук мав відсвяткувати славне 75-річчя. На жаль, півтора тому, у  листопаді 2013-го, через тяжку невиліковну хворобу талановитий шахіст пішов з життя. До мукачівця, мабуть, ідеально підходить  слово «самородок». Він не виділявся серед колег-шахістів солідними теоретичними знаннями, не був знавцем дебютної теорії, оскільки познайомився з давньою грою  у  дорослому віці, отож надолужувати  теоретичний  багаж було дещо запізно. Втім, ці недоліки Ростислав Лук’янчук з надлишком компенсував  природним талантом та самобутньою грою. Вже з перших ходів він затягував суперників у вир невідомої іраціональної позиції, де звична шкала цінностей повністю нівелювалася, а усе вирішували тактичні здібності і інтуїція. Саме у  цій царині мукачівець відчував себе, мовити б, як риба у воді. Його партії неодмінно фонтанували енергію, натиск, жагу повнокровної боротьби. Саме тому біля його столика у передчутті гострих і драматичних баталій завжди скопичувалися любителі шахів.  І Ростислав Лук’янчук виправдовував їхні очікування несподіваними тактичними ударами та красивими комбінаціями.

Тричі мукачівець ставав найсильнішим шахістом краю. А щодо чемпіонатів рідного міста, то тут його рекорд – 17 чемпіонських титулів – навряд чи буде перевершений. За шахівницею Ростислав був справжнім бійцем – боровся за перемогу рішуче, з агресією,  і завжди грав ледь не до самих королів. Цікаво було спостерігати, як після завершення партії він ніби шкодував з нею розставатися і міг довгий час продовжувати сидіти за шахівницею та аналізувати усі нюанси та втрачені можливості поєдинку.

  Та варто було двобою завершитися, як перед колишнім суперником виникала зовсім інша людина, яка випромінювала дружелюбність і щиру повагу до свого візаві.

Таким Ростислав Лук’янчук і залишиться у спогадах колег-шахістів: талановитим, неординарним, бойовим шахістом і водночас щирою, добросердечною людиною,  відданою улюбленим шахам.

Аркадій ВОРОВИЧ