ЙДУТЬ З ЖИТТЯ ШАХОВІ ВЕТЕРАНИ

 
Бурхливі політичні події та економічні негаразди в Україні в останні часи створюють негативний життєвий фон і, безумовно, впливають на життя наших краян, особливо на представників старшого покоління. Лише за сім місяців цього року пішли з життя троє шіхістів-ветеранів.
Навесні не стало Миколи Вудмаски та Сергія Чеботарьова, а нещодавно шахове співтовариство зазнало нової втрати.
На 76-му році спинився життєвий шлях відомого ужгородського шахіста, кандидата в майстри спорту Анатолія Нємца. У 80--90-х роках його прізвище часто можна було побачити у верхніх щаблях найпрестижніших обласних і міських турнірів. Найвищим спортивним досягненням Анатолія, безумовно, можна вважати «бронзу» чемпіонату області 1996 року. Часто і вдало грав він у відомчих та профспілкових змаганнях. Колегам-шахістам завжди імпонувала його інтелігентність, розсудливість, повага до партнерів. Не пригадується жодного випадку, щоб ужгородець некоректно повівся із суперником або образив його. Щодо багатьох подій він мав свою власну думку, і з ним завжди було приємно спілкуватись.
Любов до давньої гри Анатолій Нємєц передав і рідній доньці, яка свого часу була однією з найперспективніших юних спортсменок краю. Особливо успішно грав він у турнірах зі швидких шахів, де частенько вигравав ветеранські призи. Деякі шахісти старшого покоління навіть жартівливо обурювалися: чого це святковий турнір до Дня Перемоги виграє Нємєц?! 
Шахи Анатолій любив до нестями. Останнім часом через тяжку хворобу нечасто приходив до клубу, однак все одно намагався, як кажуть, бути в строю. Шахова аура була для нього своєрідним рятівним острівцем, де можна було бодай кілька годин побути в рідній атмосфері і тимчасово забути про недугу. В останніх турнірах грав, тамуючи біль. Але при цьому ніколи не скиглив, і навіть незаслужено програвши виграшну партію, залишався коректним, не дорікав партнеру і щиро вітав його з перемогою. 
Шахове співтовариство Закарпаття втратило сильного шахіста-практика, ерудовану і добропорядну людину, щирого шанувальника давньої і мудрої гри, який зберіг цю любов до останнього подиху. Сумуємо…
Аркадій ВОРОВИЧ